Якщо говорити про щось складне і цілісне водночас, можна, як приклад, навести грозову хмару. Вона виглядає просто, але складається з мільярдів окремих частинок, процесів і потоків, які разом утворюють складну систему. Так само виглядають і стрімінгові платформи. Глядач просто вмикає відео, а насправді запускається цифрова конструкція, де відеосигнал проходить кілька етапів, перш ніж опинитися на екрані.
Спочатку потрібно прийняти сигнал
На першому етапі платформа отримує відео та аудіо. Для цього можуть використовуватися RTMP, FTP, а для зберігання файлів — хмарні сервіси на кшталт Amazon S3 або Google Cloud Storage.
Далі сигнал потрібно підготувати до перегляду. За це відповідають FFmpeg, AWS Elemental MediaConvert або власні системи кодування. Вони стискають відео та створюють його версії у 1080p, 4K та інших роздільних здатностях, використовуючи кодеки H.264, H.265/HEVC чи AV1.
Відео не приходить одним шматком
Для стабільного перегляду використовується адаптивний стрімінг (ABR). Відео розділяється на короткі сегменти тривалістю приблизно 2–6 секунд, а плеєр постійно оцінює якість з’єднання та обирає потрібний варіант.
Основні протоколи тут — HLS та MPEG-DASH. Саме завдяки їм трансляція може автоматично переходити, наприклад, з 1080p на нижчу якість, якщо інтернет користувача почав просідати.
Далі вмикається CDN
Надіслати один і той самий потік усім глядачам безпосередньо із центрального сервера було б дорого й неефективно. Тому використовуються мережі доставки контенту — Cloudflare, Akamai, Amazon CloudFront, а великі платформи можуть мати й власні CDN-рішення.
Кешувальні сервери розташовані ближче до кінцевих користувачів, тому відео проходить коротший шлях і швидше завантажується.
За лаштунками працюють цілі сховища
Паралельно платформа повинна пам’ятати, хто дивиться контент, які трансляції вже переглядали та які налаштування має користувач. Тут у хід ідуть PostgreSQL, Cassandra, MongoDB, а для швидкого кешування — Redis або Memcached.
А великі потоки технічних подій та статистики можуть оброблятися за допомогою Apache Kafka, Flink чи Spark Streaming.
І, звичайно, захист
Платному контенту потрібен захист від копіювання та піратства. Для цього використовують DRM-системи — Google Widevine, Apple FairPlay та Microsoft PlayReady. Вони обмежують відтворення захищеного відео на підтримуваних пристроях.
Усе це має працювати навіть тоді, коли навантаження різко зростає. Тому сучасні платформи використовують мікросервіси, автоматичне масштабування, резервування та навіть Chaos Engineering, щоб заздалегідь перевіряти, що станеться після відмови окремих компонентів.
Тож коли всі ці компоненти сходяться в одну систему, починає вирувати справжня цифрова стихія — та сама, яку ми запускаємо одним натисканням кнопки «Плей». Одним із прикладів розвитку такої інфраструктури в Україні є студія Maincast. Компанія, співвласником якої є Максим Кріппа, починала з кіберспортивних трансляцій, а згодом розширила свою діяльність на класичний спорт і запустила власну OTT-платформу Maincast.tv.
