Як працює Venture Capital простими словами

Венчурний капітал (Venture Capital, або просто VC) часто малюють як романтичний світ, де далекоглядні інвестори роздають мільйони геніям у гаражах, а потім разом летять на Марс. Насправді це жорсткий, чітко прорахований і дуже специфічний бізнес. Це індустрія, яка йде поряд з найдорожчим товаром у світі — ризиком. Давайте в матеріалі видання Startup розберемося, як працює цей механізм, без підручникових штампів і складної фінансової термінології.

Звідки у венчурних капіталістів гроші?

Багатьом здається, що венчурні інвестори, котрих професійно називають генеральними партнерами, витрачають власні заощадження. Але це міф. У переважній більшості випадків вони керують чужими грошима. Спершу вони створюють венчурний фонд, а потім ідуть збирати в нього капітал від обмежених партнерів.

Ці партнери — великі пенсійні фонди, університетські фонди підтримки, страхові компанії або дуже багаті родини. Вони віддають венчурним фондам крихітну частину свого капіталу під високий ризик і високу прибутковість. Інвестори готові втратити ці гроші, але якщо фонд «вистрілить», прибуток буде , м’яко кажучи, не маленьким і перекриє всі тривоги та переживання. Це схоже на експедицію, де купці сидять на березі й дають фінансування, а капітан із командою пливуть у невідомі води шукати скарби.

Математика венчуру і закон ступеня

Звичайний бізнес рахує успіх за кількістю прибуткових точок, але у венчурному капіталі все інакше. Тут панує закон ступеня, який є правилом Парето на стероїдах. Якщо середній венчурний фонд інвестує у двадцять стартапів, то через років десять більше половини з них повністю помруть, перетворивши гроші на попіл. Ще частина перетвориться на «зомбі», які будуть якось животіти й заробляти самі на себе, що для венчуру теж є поразкою.

Увесь сенс гри тримається на одному або двох стартапах, котрі виростуть у сотні чи тисячі разів і стануть так званими єдинорогами. Саме ці лічені на пальцях компанії мають не просто повернути гроші за себе, а повністю перекрити збитки від усіх померлих проєктів і забезпечити шалений прибуток для всього фонду. Тому венчурні капіталісти ніколи не шукають просто хороший стабільний бізнес — вони шукають компанії, здатні вирости до космічних масштабів.

Навіщо стартапам венчурні гроші?

Звичайний бізнес іде за кредитом у банк, який видає гроші під відсоток і заставу майна, адже банку байдуже до ваших інновацій, йому головне — щомісячне повернення боргу. Технологічний стартап на початку не має нічого, крім коду, презентації та гіпотези, тому жоден банк не дасть під це кредит.

Стартап потребує грошей, яких не треба повертати щомісяця. Ці гроші потрібні як паливо для швидкого зростання, щоб захопити ринок раніше за конкурентів. Венчурний інвестор купує частку в компанії у вигляді акцій і ризикує разом із засновниками. Якщо стартап згорить, засновник нічого не винен інвестору, а якщо злетить — інвестор заробить мільйони або й мільярди.

Життєвий цикл та етапи великої гри

Венчурні інвестиції відбуваються серіями раундів, де компанія щоразу доводить свою життєздатність. На посівному раунді є лише команда, ідея та прототип, а гроші дають на перевірку того, чи взагалі цей продукт комусь потрібен. На раунді А продукт уже готовий і з’являються перші клієнти, тому фінансування йде на побудову машини з продажів. На наступних раундах компанія отримує паливо для агресивного масштабування, захоплення нових країн, купівлі конкурентів та підготовки до виходу на біржу.

Щоб зрозуміти це на практиці, згадайте історію Uber. На посівному етапі у засновників була лише проста ідея додатку для замовлення чорних люксових авто в Сан-Франциско, і перші інвестори дали гроші просто на перевірку, чи захочуть люди взагалі викликати машину через смартфон. Коли модель спрацювала і з’явився стабільний попит, прийшов раунд А, де капітал пішов на запуск сервісу в Нью-Йорку та Парижі й найм професійних менеджерів. А вже на пізніших раундах компанія залучила сотні мільйонів доларів, щоб буквально за кілька років вийти на ринки сотень міст по всьому світу, запустити доставку їжі та агресивно витіснити традиційні служби таксі перед тим, як стати публічною компанією на біржі.

Як заробляє сам венчурний фонд?

У венчурному світі діє класична формула двох і двадцяти відсотків. Перша частина — це плата за управління, коли фонд щороку забирає близько двох відсотків від загального обсягу зібраних грошей на власне утримання, оренду офісів та зарплати аналітиків. Друга частина — це венчурна премія, заради якої все й робиться. Коли фонд закривається, він повертає початковим інвесторам їх вкладення, а весь чистий прибуток понад це ділиться так, що двадцять відсотків забирають собі управлінці фонду, що й перетворює їх на мультимільйонерів.

Давайте порахуємо це на пальцях. Беремо фонд розміром у 100 мільйонів доларів, розрахований на 10 років. Кожного року управлінці фонду забирають 2 мільйони (ті самі 2% плати за управління) на життя, подорожі, офіси в Кремнієвій долині та аналітику стартапів. За десять років на це піде 20 мільйонів, а решта 80 мільйонів будуть інвестовані в компанії. Якщо через 10 років фонд спрацював круто і ці 80 мільйонів перетворилися, скажімо, на 300 мільйонів, то спершу фонд віддає стартові 100 мільйонів своїм вкладникам (пенсійним фондам чи багатіям). Чистий прибуток становить 200 мільйонів доларів. І ось тут вмикається венчурна премія: керівники фонду забирають собі 20% від цього прибутку — а це 40 мільйонів доларів чистого заробітку, які діляться між кількома ключовими партнерами.

Це наочно демонструє дві речі: чому у венчурних капіталістів завжди дорогі костюми й офіси (завдяки платі за управління) і чому вони готові ночами шукати майбутні єдинороги (задля венчурної премії).

Як саме фонди оцінюють стартапи перед тим, як дати гроші?

Перед тим як виписати чек, фонд проводить ретельну перевірку, котра називається дюдів або юридична та фінансова експертиза. Оскільки на ранніх етапах у компанії ще немає фінансових звітів, оцінка будується навколо аналізу ризиків за кількома головними напрямками.

Найважливішим фактором є команда, адже ідея може змінитись тричі через розворот бізнес-моделі, а засновники залишаються. Інвестори шукають унікальний досвід у людей та перевіряють, чи здатні вони бігти довгий марафон. Також фонд суворо оцінює обсяг ринку, адже якщо максимальна стеля прибутковості продукту невелика, венчурний фонд просто не зможе повернути свої капітали у стократному розмірі. Інвесторам завжди потрібен ринок, який вимірюється мільярдами доларів.

Окремо аналітики вивчають сам продукт і так званий рів навколо замку — те, що заважає великим корпораціям або копіювальникам швидко повторити цю технологію. Наостанок, якщо у стартапу вже є клієнти, інвестори занурюються в юніт-економіку. Вони ретельно рахують співвідношення між вартістю залучення одного користувача та кількістю грошей, яку цей користувач принесе за весь час. Головне, щоб прибуток від клієнта суттєво перевищував витрати на його рекламу, інакше бізнес просто масштабуватиме збитки. Увесь процес перевірки триває тижнями і через нього проходить заледве один відсоток від усіх охочих.

Великий фінал або що таке екзит

Венчурні інвестори не можуть розплатитися в магазині часткою в стартапі, тому їм потрібен екзит — процес перетворення паперових часток у реальні гроші для повернення своїм партнерам. Головних шляхів тут два. Перший — це поглинання, коли стартап купує якийсь гігант на кшталт Google чи Meta. Другий шлях — це вихід на біржу, коли компанія стає публічною, її акції починають торгуватися на фондовому ринку, і інвестори можуть вільно їх продати. Простіше кажучи, доки стартап розвивається, інвестор володіє лише сертифікатом: «Мені належить 10% цієї компанії». Але компанія приватна, її акції не можна просто так продати на ринку. Екзит — це єдиний спосіб витягнути гроші з проєкту.

На пальцях

Уявіть, що талановитий друг вирішив збудувати крутий сучасний готель, але у нього немає грошей. Ви повірили в його ідею і дали йому гроші на цеглу та бетон. Натомість друг підписав папірець: «Тепер третина цього готелю належить тобі». Готель збудували, він став суперпопулярним, там відпочивають тисячі людей. Готель коштує купу грошей. Але у вас на руках — усе ще просто папірець. Ви не можете прийти в супермаркет і відрізати шматок стіни готелю, щоб купити хліб чи нове авто. Вам потрібні живі гроші, а не стіни.

Екзит (вихід) — це момент, коли ви нарешті перетворюєте папірець на реальну валізу з готівкою. Як це зробити? Є два прості шляхи.

Шлях перший: продаж в одні руки

Приходить багатий бізнесмен і каже: «Мені подобається готель, я купую його весь за 10 мільйонів доларів». Він забирає весь готель собі, а вам і вашому другу віддає валізу з грошима. Оскільки вам належала третина, забираєте свої 3,3 мільйона доларів і йдете відпочивати. Папірця більше немає, але є реальні гроші. (Саме це відбулося з Instagram: Цукерберг прийшов і купив увесь додаток повністю, видавши інвесторам гроші).

Шлях другий: продаж шматочками усім охочим

Якщо великого покупця немає, ви з другом вирішуєте продати готель по шматочках. Оголошуєте: «Ми продаємо готель. Але не цілком, а розділивши його на мільйон маленьких цеглинок. Кожна цеглинка коштує 10 доларів, купити її може будь-хто». Звичайні люди з усього світу починають розкуповувати цеглинки через інтернет. Хтось купив дві, хтось — тисячу. Гроші від цих продажів ідуть вам у кишеню. Ви знову отримали свій кеш, просто не від однієї людини, а від мільйона звичайних людей. (Це і є вихід на біржу або IPO, як це зробив сервіс Airbnb).

Ось і все. Екзит — це просто спосіб для інвестора забрати свої гроші з бізнесу, який виріс, щоб не сидіти до кінця життя з красивими, але нікому не потрібними папірцями про «власність».

Венчурний капітал — це не благодійність і не просто фінанси. Це бізнес, який фінансує майбутнє, тверезо розуміючи, що дев’ять із десяти спроб побудувати це майбутнє закінчаться крахом.